На мене чекають тут, власне, півжиття.
За справами цього не помічаєш. Лиш зрідка – підіймеш очі вгору й бачиш, що каштан уже випустив листочки, і ясен теж. А зранку на вікно прилетів голуб.
Я знаю, що вдома, в селі, на мене чекає весна… і Він.
Стоять серед поля й усміхаються мені крізь сережки беріз, уквітчані абрикосовим і вишневим цвітом… Весна. Щоб там не було, які б осінні вітри не термосили душу.
Він завжди поруч. А з Ним весна. Стоять непорушно, довго, вічно. Щасливі, добрі, світлі, єдині. Чекають.
Життя іде. А попереду бачу їх. Вони ждуть мене. Куди б я не поїхала, куди б не пішла – вони вже там, попереду. Тому немає старості, немає осені. Є Він. Є весна.
Дивляться на мене з чистих небес такі ж чисті та привітні – Він і весна.
Ще ніколи так не раділа квітам. Відчувала себе о цій порі зайвою. Все цвіте, тішиться… а я в постійних пошуках і суєті. Холодна, застигла. Самотня. Непотрібна.
А тепер весна сама мене знайшла. І я радію за нас. Білий цвіт пробивається до моєї душі крізь пелену туману. І птахи співають та щебечуть не там – десь, а тут, у мені. Ранкове сяйво проймає мене всю, до глибини єства. Берези й осики тягнуться до мене довгими сережками. Весна та й годі.
Та я не розчиняюся в цьому барвисто-весняному дивоцвітті, а й досі йду людськими стежками. Але йду до Нього. У Його воскресіння.
А коли буває холодно й сіро, бо й навесні часом сіро мжичить дощ, надія на Воскресіння допомагає бачити Його. І весну.
Олеся Білоус,
м. Київ, Україна
Народилася 1983р. в Киргизії в родині геологів. Після здобуття Україною незалежності разом із батьками повернулася на Батьківщину. Дитинство минуло на Житомирщині(смт. Червоногранітне). Закінчила Житомирський державний університет ім. Івана Франка (2006), Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (магістратура,2007). Навчаюся в аспірантурі Науково-дослідного інституту українознавства на філософському відділенні. Вірші пишу з дитинства. Поетичні твори, журналістські матеріали та публіцистика друкувалися в альманахах "Зоряні роси", "Вітрила", газетах "Вільне слово", "Прапор", "Християнство", "Євангельська нива". Заміжня. Член церкви «Дім Євангелія» (ВО ЄХБ, Київ)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
